с. Блищанівка

      Блищанівка – типове подільське село . Воно розкинулося по обидва боки річки Гниловідки , що вливоє свої води в річку Тернавку , а та впадає у Дністер . Спочатку Гниловідка називалася Блищанівкою .   Місцевість – гориста . Ґрунти чорноземні та глинясті . Клімат – помірно  континентальний .

     Переказ , який був записаний на початку ХХ ст., розповідає , що колись на південний захід від нинішньої Блищанівки було село Яруга ,  спустошене татарами . На місці колишнього села Яруги зберігся курган . Археологічна  експедиція Кам’янець – Подільського державного педагогічного інституту , яка у 80 – х роках ХХ ст. проводила  в районі розвідкові роботи , зафіксувала : « За 1,8 км південно – західніше с. Блищанівка в урочищі Могила знаходиться курган . Діаметр – 40 м , висота – 3 м. У центрі насипу – западина 10 м в діаметрі і глибиною 0,6 м » .

      Донині на полі , біля невеликого потічка , знаходять предмети домашнього вжитку , залишки знарядь праці , фундаменти згорілих осель . В народі побутує переказ про Блищана , який спалював ліс , вивільняючи землю для посіву , а вугілля продавав ковалям. І те місце , Вуглярка , стало пристановищем уцілілих жителів Яруги . Вони будували свої нові житла на лісових галявах , що виблискували на сонці , викопали криницю й недалеко від неї спорудили дерев’яну церкву на честь Успіння Богородиці . Зазнавши неодноразових перебудов , церква залишилась на тому ж місці й тепер . Так , за переказом , з’явилося село Блищанівка . Його назву пояснюють по-різному : пов’язують з іменем Блищана , і з полянами , що виблискували з боку спаленої Яруги серед лісу і давали притулок тим , хто врятувався , і з давньою назвою річки .

     Сьогодні село , розрізане річкою , досить умовно в народі ділиться  на Гору і Долину . Гора – це більш-менш рівна місцевість , центр села . Долина – це досить протяжна – від Михайлівки до Супруньковець – частина села , що з двох боків по крутосхилах прилягає до річки Гниловідка .  

Рідна Блищанівка .

Де б не був я , у яких столицях ,                     Позбиравши чудом уцілілих ,

Серцем лину у своє село ,                                Він скорботи висипав курган

Де Іспектів гожая водиця                                 На галяві сонцесяйно  білій

Й Свірхів помережене чоло                             Розорав новий двопільний лан .

Там колись село мале Яругу                            Уступали топору і силі

У крові втопив татарський ятаган ,                  Гілля дуба , граб і ясенівка

От тоді на лісову поляну                                   Виросли хати на крутосхилі –

Перебрався сивий дід Блищан .                        Так з’явилась рідна Блищанівка .

                                                       В.С. Прокопчук .