с. Маків
Маків-селище, центр однойменної сільської ради, що розташоване в північно-західній частині Дунаєвецького району Хмельницької області біля автотраси Чернівці-Хмельницький. Відстань до Кам’янця-Подільського - 17 км., до Дунаєвець – 16 км., до Хмельницького – 96 км.
В напрямку південного заходу від Макова простягнулася відрога Подільських Товтр, яка в народі називається Медоборами. Поселення розташоване на північно-східному схилі вкритих лісом Медоборських гір, висота яких складає 55 метрів. Тут протікає річечка Батіг або Шатавка, яка в цих місцях розливається в озерця та впадає в Мукшу.
Колись в околицях Макова було виявлено залишки поселення трипільської культури (ІІІ тисячоліття до н.е.), тут же знайдено уламки скляних браслетів часів Київської Русі.
До 1746 року поселення носило назву Ступинці. Вперше в історичних джерелах Ступинці згадуються в 1482 році. На той час ними володіють Віхна і Клара із Нищеслав. Кларі у спадок дісталися Ступинці, які вона внесла, як своє придане, оскільки була останньою із свого роду, в рід Гінків герба «Корчак».
З 1597 року Ступинцями володіють Потоцькі. На той час окрім Ступинець до маєтку входять Вербка та Зелені Луки (Чечельник). Родина Потоцьких володіє маєтком близько 60 років. Останній потомок цієї гілки заповідає Ступинецький маєток далекому родичу Олександру Потоцькому, який не був прямим нащадком. Пізніше один із спадкоємців роду П’ясецьких – Станіслав Пухальський, через суд відновлює право на володіння Ступинцями. У 1670 році він продає це поселення Юрію Володийовському, який будує та укріплює тут невеличкий, але міцний замок, для охорони якого наймає угорських вояків.
Володийовські належали до давнього руського подільського роду. До половини 16 ст. вони сповідують православну віру. Рід цей був небагатий і володів дрібними маєтками в різних місцях Подільської землі.
Найдавніша документальна згадка про цей рід сягає 16 ст., де значиться, що Касіян Володийовський, ймовірно родом із села Володовець, що на Могилівщині. В актах 1535 року він іменується кам’янецьким православним намісником, а значить не останньою особою в житті тодішньої кам’янецької української громади. З часом Володийовські переходять на католицький обряд і вливаються в ряди польської, хоча й бідної шляхти.
Юрій Володийовський народився 1620 року. У молоді роки бере участь у козацьких війнах проти Хмельниччини. Кажуть, відзначався великою відвагою та добре володів шаблею, на зразок козацького полковника Івана Богуна. Завдяки вдалому шлюбові сестри Анни , яка вийшла заміж за Станіслава Маковецького, кам’янецького суддю герба «Пом’ян», Володийовський виходить на більш видне місце в провінційному шляхетському світі. А у 1662 році стає більш заможним і здобуває собі титул Перемишлянського стольника.
Юрій Володийовський в ті часи не лише бере участь у боях з різними бандитськими ватагами та політичними авантюристами, у складі інших польських бойових загонів, але й сам веде військові експедиції, маючи свій невеличкий військовий загін. Його подвиги описує Генріх Сенкевич у своєму історичному романі «Огнем і мечем».
Одного разу, у 1666 році, Юрій нападає на загін козацького полковника Василя Дрозда, який зупиняється табором на ночівлю, недалеко від Мурованих Куриловець, та відбирає у нього награбовані вози із коштовностями. Саме ця подія стала визначальною у формуванні Юрія-Міхала Володийовського, як багатого воєначальника-шляхтича, захисника Поділля і гектора Кам’янецької фортеці. У 1669 році вже заможний тоді шляхтич та знаний войовник, бере на утримання від старого вояки Степана Злочевського загін угорської піхоти у складі 200 осіб.
У 1670 році Юрій Володийовський став власником великої кількості урожайної землі в околицях Кам’янця. Він купує у Станіслава Пухальського не лише Ступинці (Маків), але й Вербку, Привороття, Зелені Луки (Чечельник). Через рік, в кінці 1671 року серед інших декількох сіл шляхтич купує у Габріеля Сильницького ще й Шатаву. З того часу він стає значним землевласником і його володіння складають 12000 гектарів землі.
Юрій Володийовський покрив себе славою і загинув, як герой, при захисті Кам’янецького замку від турків у вересні 1672 року, через що його іноді називають Кам’янецьким гектором.
Після виходу турків з Поділля одна частина володінь Юрія Володийовського переходить до його брата Якова, а інша - до його сестри Анни, яка була заміжня за Маковецьким.
В 1704 році Яків Володийовський, віддає свою частину маєтку племіннику Франциску Маковецькому. Таким чином, весь маєток, колись Володийовських, знову об’єднується в одне ціле, але тепер вже під родинним гніздом Маковецьких. Після чого Ступинці (Маків), аж до половини 19 ст. належать роду Маковецьких. В 1746 році один із Маковецьких (Микола), який був червоноградським мечником, перейменовує Ступинці на Маків і виклопотав у польського короля Августа ІІІ право поселенню називатися містечком.
Від Ксаверія і Вікторії Маковецькиху 1751 році Маківський маєток разом із Зеленою Лукою, або Чечельником, переходить до графа Юзефа Рациборовського(1689-1756) герба «Еліта». Тоді ж він прикупляє і сусіднє село Вербку. В шлюбі мав трьох дочок і двох синів. Перший син Міхал, канонік Кам’янецької катедри, другий - Войцех (1734-1798), Саме Войцех, після зречення брата Міхала в його користь належної йому половини Маківського маєтку, стає повновладним його господарем. А в 1787 році Войцех Раціборовський прикупляє у Миколи Маковецького ще й Шатаву.
Войцех Рациборовський, ввійшовши в ці володіння повноправним господарем та маючи з них чималий зиск, не раз заявляє, що «Маків і Шатава - то мій Краків і Варшава». Хоча, якщо Маків в господарському плані був успішний, то із Шатавою було непросто. Шатава завжди була містечком, хоча привілей на це отримала лише у 1750 році, який потім був підтверджений польським королем у 1782 році.
У 1862 році Маків стає волосним центром. До нього входить 20 сіл Кам’янецького повіту. Завдяки сприятливому природному середовищу та доброму господарюванню, багатство родини Раціборовських зростало. Від кількох шлюбів Войцех мав чимало дітей, тому після його смерті великий маєток розпадається на малі помістя. Маків же дістається четвертому з-поміж дітей синові – Янові Непомуці (1778-1841рр.), а також п’ятому синові – Адаму. Саме Адаму Рациборовському завдячує Маків своїм добробутом та славою на довгі роки.
Брати Адам та Ян Рациборовські успішно володіють Маківським маєтком до початку 19 ст. Вони добре попрацювали над своїм помістям, зробивши із нього прекрасне, уславлене далеко за його межами, родинне гніздо. Споруджують модні на той час будівлі: палац, флігель, кузню, вежу, паркові павільйони та інші споруди в класицистичному та неготичному стилі. Навіть млини, а їх було 12 та містки через ставки були з тесаного каменю.
Оскільки обидва брати Рациборовські прожили все своє життя неодруженими, то Маків переходить у спадок до родича Вацлава Рациборовського. На той момент до маківського ключа належить також і Шатава з селами Вербкою, Чечельником, Привороттям та Гниловодами – загалом помістя складає 6 тис. десятин землі.
Синами та спадкоємцями Вацлава Рациборовського були: Альберт, який помер 1907р., а також Юрій (Єжи). По смерті брата, після якого він успадковує Вербку і Шатаву, Єжи Рациборовський - єдиний володар цілого та дуже обтяженого боргами маєтку, вже зменшеного до 4 тис. десятин чудового подільського чорнозему та лісів. У 1908 році він продає маєток своєму родичу Альфреду Журовському.
Родина Рациборовських володіла маєтком цілих 155 років. На той час, у 1906 році у Макові вже проживає новий господар Альфред Журовський і тут числиться 2966 мешканців (562 двори).
Альфред Журовський вирішив відновити колишню славу. На той час майже всі споруди резиденції були в стані руїни, сад та парк сильно постраждали без догляду. Пан Журовський перебудовує палац, будує цукровий завод, мости, конюшні, корівники, будинки для робітників заводу, баню, будинок для директора заводу, приміщення кухні (тепер старе приміщення школи), приміщення церковно - парафіяльної школи, ремонтує дороги.
До нашого часу зберігся парк площею 40 га, закладений наприкінці 18 ст. братами Рациборовськими. Тепер у парку зростає близько 900 екз. дерев і кущів. Крім місцевих порід є також екзоти: модрина сибірська, сосна чорна, бук червонолистий, лондонські дуби, платани кленолисті, яким вже близько 200 років.
Альфред Журовський, досконалий господар і адміністратор, не обмежився відновленням резиденції. Він підняв із занепаду також все господарство. Зайнявся відновленням млинів і фільварків, будує нову цукроварню. Керував роботами запрошений із Петербурга архітектор Вальдемар Федерра.
У 1917 році посилюється класова боротьба. Селяни майже всім селом виступили проти поміщика і спробували захопити його землю й ліси. Після жовтневих подій 1917 року селяни разом із солдатами Камчатського полку розгромили панську садибу, заволоділи заводом, забрали цукор та хліб. Палац спалили і цілковито зруйнували дезертири з фронту в 1917 році, парк вирубали. Цілим залишився лише флігель. Пан Журовський із сім’єю виїжджає до Польщі.
Після революції Маків стає центром волості з однойменною назвою. У тому ж році сільський виконавчий і земельний комітети приступили до розподілу серед селян близько 900 десятин колишньої поміщицької землі.
Перші чотири ТСОЗи в Макові організовує Кость Гладій. Саме із цих ТСОЗів пізніше постане колгосп ім. Ворошилова. В 1925 році відновлює свою роботу цукровий завод, а в кінці 40-х років завод досягає потужності переробки 600 тонн буряка за добу.
Перша колгоспна артіль виникає у 1930 році. Весною 1931 року маківчани переорали межі, до артілі ввійшло 282 господарства.
Багато зробив для села та маківчан , щоб вивести колгосп в люди, Михайло Трохимович Гуліватий. При ньому колгосп поступово вийшов в міцні середняки. Восени 1950 року Маківський колгосп об’єднується з Шатавським під єдиною назвою колгосп «Україна».
Невдовзі після війни на посту голови, у 1961 році, старого голову Михайла Трохимовича Гуліватого замінює фронтовик, молодий і повний енергії Віталій Володимирович Стеньгач.
З його приходом колгосп «Україна» стає кращим господарством області. Завдяки досягнутим успіхам маківчани стали учасниками як Всесоюзної, так і Республіканської виставок досягнень народного господарства. За кращі здобутки у 1971 році колгосп «Україна» було нагороджено Орденом Леніна.
Пізніше В.В.Стеньгач разом із правлінням колгоспу приймає рішення про те, щоб засадити гору Сідлатицю лісом. На цьому місці згодом постане санаторій «Україна», відома далеко за межами області Маківська здравниця.
Санаторій відкрив свої двері для відпочиваючих 1975 року. Першим головним лікарем санаторію був Микола Антонович Тиж, згодом на цю посаду було запрошено Лисюка Олександра Дмитровича, пізніше санаторієм керував його син Юрій Олександрович Лисюк.
В господарстві Стеньгач подбав про те, щоб краще працювалось тваринникам і механізаторам – для них побудували будинок тваринника і великий тракторний парк. Завдяки Віталію Володимировичу село стало газифіковане, з центральним тепло- і водопостачанням, вулиці освітлені та асфальтовані.
Після смерті В.В.Стеньгача, у 1992 році згідно зборів уповноважених колгоспу «Україна» прийнято рішення про організацію на базі колгоспу акціонерної агрофірми «Україна».
8 лютого 1996 року відбулися звітно-виборні збори агрофірми «Україна». Головою агрофірми було обрано В.А. Макогона. 8 лютого 2000 року розпочалася нова доба для агрофірми. Працівники господарства підтримали колективну форму господарювання на засадах приватної власності – було створено сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Агрофірма»Україна». А 2008 року новим директором СТОВ «Агрофірма «Україна» стає Кучерявий Валерій Володимирович.
Маків постійно розвивається та оновлюється. Тут функціонує сільська рада, середня школа, дитячий садок, лікарня, православна Хрестовоздвиженська церква, Дім молитви, Будинок культури, музична та спортивна школи, бібліотека.
Протягом років змінювались керівники організацій та підприємств, кожен з яких вносив свій особистий вклад в розбудову нашого села.
В 2015 році була створена Маківська сільська обєднана територіальна громада, яку очолив тоді діючий сільський голова Анатолій Аркадійович Кушнір. До громади ввійшли 8 сіл:Маків, Шатава, Слобідка-Рахнівська, Михайлівка, Блищанівка, Слобідка Залісецька, Чечельник та Слобідка Балинська.
25 жовтня 2020 року відбулись чергові вибори голів сільських та селищних рад. Головою Маківської ОТГ було обрано Галачинського Владислава Станіславовича.
