с. Михайлівка

      Михайлівка – типове подільське село . Воно розкинулося по обидва боки річки Гниловідки , що вливоє свої води в річку Тернавку , а та впадає у Дністер . Спочатку Гниловідка називалася Блищанівкою .   Місцевість – гориста . Ґрунти чорноземні та глинясті . Клімат – помірно  континентальний .

     Переказ , який був записаний на початку ХХ ст., розповідає , що колись на південний захід від нинішньої Михайлівки було село Луговина ,  спустошене татарами . Пізніше село було перейменовано в Свистівку ( Швистівка) .  За інформацією звернемося до найвідомішого дослідника кресових палаців колишньої Речі Посполитої — Романа Афтаназі. В ІХ томі своїх «Дій резиденцій…» він пише, що колись Михайлівка називалася Свистівка (Швистівка). Що ж, назва немилозвучна, але принаймні була унікальною… Свистівка була одним з найдавніших подільських сіл — і про це до наших часів нагадують бронзові та кам'яні вироби, старовинні грецькі, римські та польські монети, які подекуди ще трапляються селянам на обійстях і полях.

         В XVII столітті навколишні землі були власністю почергово Костянтина, Петра та Міхала Володийовських гербу Корчак. Анна Володийовська отримала Свистівку як придане, коли побралася зі Станіславом Маковецьким — міським суддею Кам'янця.

       Коли 1704 року до володіння Блищанівкою та Свистівкою приступили Маковецькі , то почали з встановлення меж .Десь біля 1720 року Михайло Маковецький , скарбник червоноградський , розпочав будівництво оборонних споруд у Свистівці , на пагорбі біля річки Блищанівки . Оборонний замок заклав по всіх правилах тогочасної фортифікації . Але будову не викінчив у силу різних обставин . Він перейменував Свистівку в Михайлівку і цим вписав свій рядок в історію села .

       Після Міхала Михайлівкою та містечком Шатавою володів його син Стефан Маковецький (близько 1730—1801) — барський конфедерат і маршалок кам'янецького сейму. Стефан закінчив справу батька — добудував замочок . Наступним власником села був син Стефана — ушицький хорунжий Ян Людвік Маковецький. Дітей у Яна Людвіка не було, тож всі свої володіння він записав небожу — маршалку шляхти Ушицького повіту Нарцизу Едварду Маковецькому (1786—1868).  Далі вже Михайлівка відійшла до його сина — Миколая Ксаверія Маковецького (1820—1862), і останнім власником Михайлівки був їхній син Стефан Леон Маковецький (1860—1949).

    Як правило , кожен з власників Михайлівських маєтностей зарекомендував себе прекрасним господарем , будівельником , рільником . Миколай Ксаверій, використовуючи пивниці та певну частину мурів колишнього замочка, звів у Михайлівці розкішний неоготичний палац. Сталося це в середині XIX століття. Стіни споруди були з гладкого каменю. Будівництво тривало 12 років. Всі архітектурні деталі, дуже старанно виконані, були справою рук місцевих каменярів і майстрів. На жаль, невідомо ім'я автора проекту.

      Загалом будівля складалася з двох частин. Старішим був двоповерховий, прямокутний, більший за розмірами корпус (хоча родинні перекази Маковецьких приписували замкове походження неоготичній частині з башточкою). Вздовж західного і східного фасадів другого поверху тягнувся балкон з кованою балюстрадою, трохи в східному стилі. 

        Палац, до речі, з'єднувався довгою критою заскленою галереєю з оранжереєю, яка розміщувалася трошки нижче. Оранжерея була висока — за необхідності її можна б було розділити на два поверхи .Саме тут Стефан Леон Маковецький вирощував безліч видів екзотичних рослин — деякі з них пізніше висаджувалися в парку. В оранжереї росли й розкішні апельсинові та лимонні дерева, які плодоносили.

       Розкішний парк — він все ще гарний і тепер — тягнувся на багато гектарів і зусібіч оточував палац. На ставку був павільйон для купання . Дістатися цієї альтаночки можна було завдяки містку, перекинутому через канал. В парку росли не лише дерева з усієї Європи, а й плоди селекційних вправ С. Л. Маковецького — він експериментував з породами, виводив щось своє. Алеї та алейки у парку були у вигляді природних стежок, їх ніяк не «окультурювали».

       На даний час маємо: муровану огорожу і грот біля ставу. Все інше до архітектури ніяк не віднести, все інше — парк, що лежить між двома пасмами пагорбів. Його площа зараз становить 15 га. Тут все ще є найбільший в області гінкго дволопатевий , а ще ростуть сосна Веймутова і чорна, модрина, бархат амурський, псевдотсуга (що б це не було), бук північний, платан східний, дуб каштанолистий і пірамідальний. Є татарський, гостролистий, зеленокорий і польовий клени, є явір, є волоський і чорний горіхи. Площа ставка — 2,5 га.

Михайлівський парк .

Колись , у давнину далеку , па в цій місцині проживав .

І збудував село чудове , що Михайлівкою назвав .

Пан Маковецький був біолог , природу дуже він любив ,

За Михайлівкою , на горбі , він парк чудовий посадив .

З далеких , із країв заморських , дерева гінкго він завіз ,

Північний бук , бархат амурський , і ще багато дивовиж .

До парку , де платани східні , алеї звідусіль вели ,

А на ставу , немов у казці . лілеї водяні цвіли .

Над ставом – гордо й величаво сосни Веймутові ростуть ,

А далі клен американський , і ще пірамідальний дуб .

Ростуть у парку стародавнім псевдотсуга , чорні модрини .

Для тих , природу хто шанує , наш парк не одного здивує .

Ставка й джерел цілющі води – перлина нашої природи .

Як пам'ять пройдених століть , наш Михайлівський парк стоїть .

                                                                               Віктор Іванашко

   Пережило село страшні сторінки історії – голодомор , розруху , другу світову війну . З 50-х років    Блищанівка і Михайлівка об’єднались в єдине колективне господарство , взявши ім’я Сталіна . На 1 січня 1954 року колгосп мав 4 трактори , 2 комбайни , 2 автомашини . Зразково трудились тваринники колгоспу . А передова доярка Ліза Корчун 1955 року стала учасницею Всесоюзної виставки досягнень народного господарства .

     З кінця листопада 1961 року колгосп було перейменовано «Імені ХХІІ з’їзду КПРС » . 1966 року кращі трудівники були нагороджені урядовими нагородами ; Корчун Л.І.- орденом Леніна , Поліщук О.О. – орденом Трудового Червоного Прапора , бригадир Залецький І.С. – орденом «знак Пошани» .

     У 1972 році колгосп очолив михайлівчанин Федоришин В.Я. . Трудівники колгоспу добились високих успіхів у праці , за підсумками соціалістичного змагання колгосп був нагороджений перехідним червоним прапором ЦК КПРС , Ради Міністрів СРСР і легковиком марки «Жигулі» . А доярка Поліщук О.О. – орденом Леніна .

     1992 року в селах розпочалась земельна реформа . Усі ці реформаторські акції припали, в основному , на час головування О.В. Сорокатюка . У жовтні 1992 року блищанівсько-михайлівські пайовики обрали нову організаційно – правову форму об’єднання – колективне сільськогосподарське підприємство і назвали його «Трудівник» . 1998 року головою КСП став О.П. Касіяник . 8 лютого 2000 року було проведено збори і утворено сільськогосподарський виробничий кооператив під старою назвою «Трудівник» , яке очолив Блащук О.В.. У вересні 2003 року було створено сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю агрофірма « Свірхова гора» яке очолили Токарчук А.А. , Боднар В.А. , Цуцман В.В. та Курочка Ю.І..

     На даний час на території сіл  діє сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Ситний двір 2004 » директором якого є Петльований Руслан Федорович , який заключив договір оренди з власниками земельних часток пай .   

     З 2015 року села Михайлівка та Блищанівка ввійшли до Маківської об’єднаної територіальної громади .